Укріплене поселення (городище) «Дикий Сад» (білозерська археологічна культура, епоха фінальної бронзи – кінець 2-го тисячоліття до н.е.)
Місто Миколаїв, роза вулиць Артилерійська та Набережна (46°58’49.5”N, 31°59’1.36”E). Загальна площа понад 4,0 га (досліджено 2,0 га, близько 1,0 га знищено природною абразією). Археологічна пам’ятка місцевого значення (№ 589, рішення № 370 від 20.07.1978). Автор відкриття – Феодосій Тимофійович Камінський. Дата відкриття – 15.08.1927.
Городище розташоване на рівному плато при злитті річок Південний Буг та Інгул, в самому історичному центрі сучасного міста. Саме з цього плато відкривається широка панорама на злиття річок Південний Буг та Інгул, а також на першу суднобудівну верф (нині суднобудівний завод імені 61 комунара), з якої власне і починалося місто Святого Миколая.
У плані Дикий Сад побудовано у формі овалу, витягнутого по вісі Пд-С–Пн-З.
У культурно-хронологічному аспекті городище відноситься до білозерської археологічної культури доби фінальної бронзи (13/12–11/10 ст. до н.е.). За результатами датуванням С14 діапазон становить 1186–925 рр. до н.е., плюс-мінус 80 років. Приблизний час існування життя на стародавньому поселенні 1250–1050 рр. до н.е.
Під час свого існування Дикий Сад займав високий мис стрімчастого краю плато лівого берега річки. Мис з боку степу захищався ярами і двома ровами між ними. За конструктивними особливостями городище складалося з огородженої ровом «цитаделі», «передмістя» і «посада», який розташовувався за зовнішнім ровом. Архітектурні споруди розташовувалися рядами уздовж річки Інгул та практично примикали один до одного, створюючи єдиний архітектурний комплекс.
На території укріпленого поселення досліджено понад 50-ті об’єктів: житлові, господарські та ритуально-культові об’єкти, накопичено декілька сотень артефактів, проведено комплексні аналізи археологічних матеріалів.
Основний етап існування городища представлений сформованою системою планування міста – “цитадель”, рів, “передмістя” (“передграддя” – “canabae”), “посад” – що відповідає “класичному” визначенню поняття “місто” – “urbs”.
Враховуючі існуючу точку зору генетичної наступності білозерської культури та раннього етапу формування кіммерійців, наявність на городищі оборонних споруд, артефактів, що нагадують лінійну писемність мікенського часу стає надзвичайно цікавим фактом, що може опосередковано свідчити на користь правдивості свідчень Гомера щодо історичності кіммерійців саме в Надчорномор’ї (події Троянської війни датуються другою половиною XIII ст. до н. е., а занепад лінійної писемності відносять до XII ст. до н. е.
Необхідно наголосити, що історичний феномен Дикого Саду виходить за межі традиційних уявлень як про саму білозерську культуру, так і про всю епоху фінальної бронзи на півдні сучасної України. За багатьма показниками (матеріальна культура, господарство, ремесла, архітектура) Дикий Сад відрізняється від сформованих в науці уявлень.
На сьогоднішній день городище Дикий Сад – єдина в Причорноморському регіоні археологічна пам’ятка кінця 2-го тис. до н.е., на котрій зафіксовано комплексні оборонні, господарські та культові споруди. Чітко прослідковується вулична забудова усього простору, накопичено багато унікальних артефактів доби пізнього бронзового віку (декілька сотень) Серед них:
бронзові предмети (зброя, господарські речі та прикраси: кинджали, ножі, ножі-пилки, шила, рибальські гачки, долото, серпи, шпильки, великий клепаний казан, сокири-кельти, наконечник дротика, сережки, фрагмент серпа, браслети, бляшки);
вироби з каменю (зернотерки, булави, ковадла, сокири, серп тощо);
вироби з кісток та рогів тварин (псалії, налобник – елементи кінської вузди, “ковзани” – предмети для пересування по льоду, тупики та струги – знаряддя для обробки шкіри, проколки, рукоятки для бронзових шил, лощила з копит, веретені блоки, наконечники стріл, знаряддя для обробки риби тощо).
Окрім цього, треба наголосити, що на городищі не зафіксовано слідів штурму укріплень та руйнації його споруд унаслідок військових дій. Даний факт вказує на військово-фортифікаційні новації мешканців городища та на міць оборонних споруд Дикого Саду.
З огляду на усі вищевикладені факти, городище Дикий Сад можна охарактеризувати як найбільш яскраве явище серед археологічних пам’яток епохи фінальної бронзи південної України. Безсумнівно, Дикий Сад був важливим стратегічним центром доби пізньої бронзи в степовій смузі межиріччя Прута і Дона.
Матеріали городища вказують на контакти населення нашого регіону з населенням навколишніх територій ойкумени. Увесь комплекс доказів подібних контактів можна сформувати в наступні групи:
Особливості планування городища (з’єднання місцевих та прийшлих архітектурних традицій, особливо в сфері фортифікації оборонних споруд).
Змішаний характер керамічного посуду, що має аналогії серед Егейського і Балканського кола культур.
Кам’яні предмети, виготовлені з малоазійських і центрально-європейських порід, що потрапили на городище внаслідок економічного обміну.
Наявність в господарських та культових ямах насіння культурного винограду, який в той час не вирощували в нашому регіоні (виноград міг потрапити на територію городища тільки з регіону нижньої течії р. Дунай).
Бронзові предмети, виготовлені із сировини західних регіонів (Карпатських і Дунайських).
Такелажний інструмент для ремонту суден.
Керамічний диск та керамічний посуд з символами, що нагадують мікенське письмо “Б” (найзагадковіша знахідка в колекції, можливо прямий імпорт з Егейського світу).
Городище “Дикий сад”
Укріплене поселення (городище) «Дикий Сад» (білозерська археологічна культура, епоха фінальної бронзи – кінець 2-го тисячоліття до н.е.)
Місто Миколаїв, роза вулиць Артилерійська та Набережна (46°58’49.5”N, 31°59’1.36”E). Загальна площа понад 4,0 га (досліджено 2,0 га, близько 1,0 га знищено природною абразією). Археологічна пам’ятка місцевого значення (№ 589, рішення № 370 від 20.07.1978). Автор відкриття – Феодосій Тимофійович Камінський. Дата відкриття – 15.08.1927.
Городище розташоване на рівному плато при злитті річок Південний Буг та Інгул, в самому історичному центрі сучасного міста. Саме з цього плато відкривається широка панорама на злиття річок Південний Буг та Інгул, а також на першу суднобудівну верф (нині суднобудівний завод імені 61 комунара), з якої власне і починалося місто Святого Миколая.
У плані Дикий Сад побудовано у формі овалу, витягнутого по вісі Пд-С–Пн-З.
У культурно-хронологічному аспекті городище відноситься до білозерської археологічної культури доби фінальної бронзи (13/12–11/10 ст. до н.е.). За результатами датуванням С14 діапазон становить 1186–925 рр. до н.е., плюс-мінус 80 років. Приблизний час існування життя на стародавньому поселенні 1250–1050 рр. до н.е.
Під час свого існування Дикий Сад займав високий мис стрімчастого краю плато лівого берега річки. Мис з боку степу захищався ярами і двома ровами між ними. За конструктивними особливостями городище складалося з огородженої ровом «цитаделі», «передмістя» і «посада», який розташовувався за зовнішнім ровом. Архітектурні споруди розташовувалися рядами уздовж річки Інгул та практично примикали один до одного, створюючи єдиний архітектурний комплекс.
На території укріпленого поселення досліджено понад 50-ті об’єктів: житлові, господарські та ритуально-культові об’єкти, накопичено декілька сотень артефактів, проведено комплексні аналізи археологічних матеріалів.
Основний етап існування городища представлений сформованою системою планування міста – “цитадель”, рів, “передмістя” (“передграддя” – “canabae”), “посад” – що відповідає “класичному” визначенню поняття “місто” – “urbs”.
Враховуючі існуючу точку зору генетичної наступності білозерської культури та раннього етапу формування кіммерійців, наявність на городищі оборонних споруд, артефактів, що нагадують лінійну писемність мікенського часу стає надзвичайно цікавим фактом, що може опосередковано свідчити на користь правдивості свідчень Гомера щодо історичності кіммерійців саме в Надчорномор’ї (події Троянської війни датуються другою половиною XIII ст. до н. е., а занепад лінійної писемності відносять до XII ст. до н. е.
Необхідно наголосити, що історичний феномен Дикого Саду виходить за межі традиційних уявлень як про саму білозерську культуру, так і про всю епоху фінальної бронзи на півдні сучасної України. За багатьма показниками (матеріальна культура, господарство, ремесла, архітектура) Дикий Сад відрізняється від сформованих в науці уявлень.
На сьогоднішній день городище Дикий Сад – єдина в Причорноморському регіоні археологічна пам’ятка кінця 2-го тис. до н.е., на котрій зафіксовано комплексні оборонні, господарські та культові споруди. Чітко прослідковується вулична забудова усього простору, накопичено багато унікальних артефактів доби пізнього бронзового віку (декілька сотень) Серед них:
Окрім цього, треба наголосити, що на городищі не зафіксовано слідів штурму укріплень та руйнації його споруд унаслідок військових дій. Даний факт вказує на військово-фортифікаційні новації мешканців городища та на міць оборонних споруд Дикого Саду.
З огляду на усі вищевикладені факти, городище Дикий Сад можна охарактеризувати як найбільш яскраве явище серед археологічних пам’яток епохи фінальної бронзи південної України. Безсумнівно, Дикий Сад був важливим стратегічним центром доби пізньої бронзи в степовій смузі межиріччя Прута і Дона.
Матеріали городища вказують на контакти населення нашого регіону з населенням навколишніх територій ойкумени. Увесь комплекс доказів подібних контактів можна сформувати в наступні групи: