Крапівіна В.В.

Валентина Володимирівна Крапівіна (Бобкова) народилася 29 серпня 1950 в Дніпропетровську, в родині військовослужбовця. Родина часто переїжджала і Валентині Володимирівні доводилося неодноразово змінювати школи, іноді по кілька за один навчальний рік. Починаючи з шостого класу Валентина Володимирівна мріяла стати археологом. Вкрай рідко трапляється, що шкільні мрії стають дійсністю в дорослому житті. Але шлях до мрії виявився не простим. Після закінчення 10-го класу школи № 23 м. Києва із золотою медаллю, Валентина Володимирівна, якої однаково легко давалися всі шкільні предмети: математика, фізика, іноземні мови і, звичайно ж, історія, – вступила до Інституту іноземних мов на романо-германський факультет. Після закінчення першого курсу на «відмінно» вона зрозуміла, що не може змінити своєї мрії, змінити археології. Оскільки їй було відмовлено в переводі на історичний факультет Київського державного університету, вона приймає рішення забрати документи і поступати заново на загальних підставах. Але і забрати документи було не просто, їх віддали тільки після особистої зустрічі з ректором. Подолавши величезний конкурс і здавши вступні іспити на відмінно, вона стає студенткою історичного факультету Київського державного університету імені Т.Г. Шевченко і на першому курсі вступає в археологічний гурток.

Почалися перші експедиції, перші наукові роботи. Університет Валентина Володимирівна закінчила з червоним дипломом. Вся подальша професійна діяльність Валентина Володимирівни пов’язана з Інститутом археології НАНУ. Вона брала участь в різних експедиціях, але головною експедицією її життя стала Ольвія. Без малого сорок років вона віддала розкопкам, вивчення, захисту і презентації Ольвії в світі.

Розкопки.
У Ольвійської експедиції в розпал польового сезону в різні роки працювало до 400 чоловік. Це була найбільша і єдина такого роду експедиція в Україні. Ольвійська експедиція була воістину міжнародної професійною школою археології
і грала колосальну виховну і освітню роль для її учасників.
За роки незалежності України, не маючи ні копійки державного фінансування, участь в експедиція брали волонтери з України, різних країн колишнього СРСР і далекого зарубіжжя. У Ольвійської експедиції працювали загони: Миколаївського педагогічного університету, Луганського Педагогічного Університету, Луганського Інституту Внутрішніх Справ, Львівського Католицького Університету, Київського Педагогічного Університету, Бердянського Університету, Кіровоградської філії Університету України, збірний загін з м. Брянки, групи з Москви, Санкт-Петербурга, Гомеля, Йошкар-Оли і інші.
За роки роботи в експедиціях Валентина Володимирівна створила з її учасників справжне Ольвійське братство.

Дослідження.
Валентиною Володимирівною написано і видано 217 наукових праць і статей. Валентина Володимирівна брала участь в конференціях і читала лекції в Росії, Англії, Франції, Німеччини, Швейцарії, Данії, Польщі, Болгарії, Румунії, Греції, Грузії, США, Канади. Вчені та студенти з цих країн також працювали в Ольвійської експедиції.
Результатом роботи Валентині Володимирівни є всесвітнє визнання Ольвії археологічною пам’яткою світового значення.

Цілеспрямованість в здійсненні своєї мрії сформувала унікального за своєю глибиною вченого, організатора, вихователя і борця за збереження історичної спадщини незалежної України.
Вісім років свого життя Валентина Володимирівна віддала боротьбі з грабіжниками Ольвії, з керівництвом України того часу. І вона перемогла – домоглася створення Історико-археологічного заповідника “Ольвія” і фінансування його охорони. Сьогоднішне існування Ольвії – це цілком заслуга бійцівських безкомпромісних якостей Валентини Володимирівни.


Величезну роботу проводила вона по захисту та збереженню для майбутніх поколінь історичної спадщини України. Працювала в комісії з реституції за підсумками Другої світової війни, брала активну участь у порятунку Дикого саду в Миколаєві, Херсонеса в Севастополі, Судацької фортеці в Феодосії, кургану Солоха в Запорізькій області. Виступаючи в Берліні на антифашисткой конференції, Валентина Володимирівна відстоювала недоторканність національних історичних пам’яток в країнах колишнього СРСР.
Валентина Володимирівна ділилася своїми знаннями з учнями загальноосвітніх шкіл, з учнями Малої академії наук в Києві. Більше десяти років вела курс археології в Національній художній академії для майбутніх реставраторів, хоча її лекції відвідували і студенти інших спеціальностей. Валентина Володимирівна повернула Україні більше десятка імен вчених археологів, репресованих Сталінським режимом і забутих надалі.


Яскраве, але, нажаль коротке життя Валентини Володимирівни по достоїнству оцінено її колегами, учнями, друзями. У 2009 році Валентина Володимирівна нагороджена Почесною грамотою національної комісії у справах України ЮНЕСКО за активну участь у міжнародному співробітництві України в галузі освіти, науки і культури. Представлені сьогодні наукові роботи Валентини Володимирівни красномовно про це свідчать.


Все життя та наукова творчість Валентини Володимирівни служать яскравим прикладом в цілеспрямованості, любові і відданості нашої Батьківщині – Україні!